Допомога війську переросла в службу народу

Сьогодні, 5 грудня, в Україні відзначають Міжнародний день волонтера – знакове для нашого суспільства свято. Саме волонтери, підтримавши військових в найважчі моменти протистояння, показали, що яким би сильним не був наш ворог – ми значно сильніші, адже країну, де народ і військо є одним цілим, перемогти нереально

Коли прийшла війна ці люди не залишились осторонь і віддали практично все аби країна і військо, яке її захищало, залишалося боєздатним і ворог не пройшов далі.

Минуло майже три роки з початку російського вторгнення і сьогодні українське військо знаходиться на значно вищому рівні забезпечення, здавалося б для волонтерів прийшов час відпочинку. Проте, війна не скінчилась. Сьогодні багато з колишніх волонтерів змінили свою «професію» і перейшли на інший рівень, ставши частиною однієї великої команди – бійцями української армії. 128-ма ОГПБр не є винятком – останнім часом її особовий склад все частіше поповнюються колишніми волонтерами.

Пропонуємо Вашій увазі історії життя тих, хто допомагав, а сьогодні служить в Українському війську.

Для вихідця із Запоріжжя Віталія Коршенка війна розпочалась практично з перших днів російського вторгнення. Події в Криму дали зрозуміти, що агресор не зупиниться на досягнутому і буде рухатися далі. Так і сталося.

Будучи активним учасником «Самооборони Запоріжжя», Віталій, разом з однодумцями розпочав свою волонтерську діяльність і перші поїздки на ті ділянки фронту, де ситуація була найважчою. Возили все, чого тоді найбільше не вистачало військовим, починаючи від банальних побутових речей, їжі та води, закінчуючи генераторами та позашляховиками.

Початок 2015-го року. Район Донецького аеропорту, позиція «Зеніт». Унікальна і легендарна точка опору, яку тривалий час і до сьогоднішнього дня утримують українські військові. Єдина військова частина в околицях Донецька, яка не перейшла на сторону сепаратистів, а її особовий склад залишився вірний присязі. Клаптик землі, який окупаційні сили засипали тоннами снарядів, але так і не змогли зламати оборону оборонців.

Саме сюди часто заїжджав Віталій, привозячи з собою все необхідне. Саме тут сам згодом служитиме вже як військовий. Позиція була під постійними обстрілами – за кількасот метрів окупаційні війська і шахта «Путилівська» більш відома як «Бутівка», яку тоді ще контролювали терористи.

«Під час однієї з поїздок ми потрапили під обстріл 82-міліметрового міномета, осколком пробило бак нашого позашляховика і на залишках палива нам дивом вдалось виїхати з-під обстрілу. В той час оборонці «Зеніту» потребували води, яку через постійні обстріли завозили один раз на тиждень. Наступну поїздку довелось планувати на «резервному» ВАЗ-2107. Виїхав сам, а вже посередині дороги між нашими позиціями знову потрапив під обстріл. Одне з коліс повністю зірвало з диску, але зупинятись не можна було і довелось їхати далі, доки металевий диск не зігнуло повністю. Тоді вперше в житті стало страшно і вже попрощався з життям…» - розповідає Віталій.

Того дня, закріпивши «запаску» всього на один болт волонтер зумів виїхати з-під обстрілу і добратися до позицій наших військових. Сам він вважає цей день своїм другим Днем народження.

Далі був ще не один місяць волонтерства, робота в мобільних групах, які боролися з контрабандними потоками по всій лінії розмежування і от, нарешті служба у війську – в 2016-у Віталій підписав контракт, ставши бійцем 128ОГПБр.

Лідія Москаленко, пережила окупацію її рідної Констянтинівки, а коли місто звільнили українські військові стала однією з перших, хто прийшов їм допомогти.

Спочатку готувала хлопцям, прала речі, лагодила форму, а далі масштаб допомоги почав розростатись. Знайшла однодумців, організовувала закупівлю бронежилетів, генераторів, палаток і решти всього, що тоді потребували військові.

Під час однієї з поїздок ворожа артилерія завдала удар по українському блок-посту і авто волонтерів ледь вдалось вирватись, не потрапивши під обстріл.

Ліда згадує першу і єдину думку, яка тоді промайнула в голові: «Якщо зараз прилетить в авто, то хто ж завтра забере чотири генератори з пошти?»

Вклад Ліди в оборону України не пройшов непомітно, в березні цього року її нагороджено відзнакою Президента України - Хрестом Івана Мазепи .

Коли 128-а бригада зайняла позиції на Донецькому напрямі, то Лідія Москаленко, будучи ще волонтером почала працювати і допомагати «закарпатським легіонерам».

«Вразила чистота і порядок, а ще господарський підхід до всього - всюди прибрано і акуратно, незважаючи на те, що над головами кулі, незважаючи, що це крайні позиції», - саме так пригадує першу зустріч з бійцями бригади.

Військове життя затягує і рано чи пізно ти розумієш, що без цього вже неможливо прожити… ось вже кілька місяців, як Лідія Москаленко стала частиною бригади, підписавши контракт, але навіть сьогодні її талант як волонтера та організатора не раз ставав в пригоді бойовим побратимам.

Найбільше відчувається те, що відбувається поряд. Коли ворожі війська вторглись на Схід, то для харків’янки Світлани Кузнєцової не залишилось жодних сумнівів – осторонь залишатись просто не можна.

Вже з 2014-го року вона з однодумцями активно почала працювати в проекті, який допомагав переселенцям зі Сходу. Згодом до цієї роботи додалась ще й робота з українськими військовими.

Як в більшості подібних випадків хороша ініціатива згодом переростає в захоплення, без якого з часом вже неможливо жити. Попередній досвід неабияк став в пригоді – до війни Світлана працювала в багатьох соціальних проектах в т.ч. Червоному хресті.

Освіта психолога також допомагала, адже доводилось працювати і з військовими, які виїжджали в зону бойових дій, і тими, які повертались додому після тривалого перебування на фронті.

«Війна змінює. Не всі родини готові до того, що людина, яка пройшла бойові дії може повернутися додому кардинально іншою. Іноді це вносить серйозні зміни в особисте життя і навіть призводить до того, що шлюб розпадається. Часто доводилось працювати з такими сім’ями і докладати зусиль аби врятувати їх», - розповідає Світлана.

Цього року Світлана, маючи серйозний досвід в роботі з військовими, вирішила підписати контракт і сьогодні служить в одному з підрозділів нашої бригади на посаді санітарного інструктора.