Актуально

Дарья Говберг

20:14, 19 січня 2016 р.

Светлана Гавриленко: «Єдність землі рідної і народу – одвічно в серці і помислах»

Актуально

День соборности Украины – государственный праздник, ежегодно отмечающийся в нашей стране 22 января, начиная с 1919 года – момента провозглашения Акта объединения Украинской народной республики и Западно-Украинской народной республики в единое украинское государство. Об исторических предпосылках воссоединения, важности единства и неделимости Украины, а также первых упоминаниях об идее соборности журналистам 06239.com.ua подробно рассказала лектор-методист центра «Українознавство» и председатель комитета по государственной идеологии, культуре и духовности общественного совета Красноармейска Светлана Гавриленко:

- Світлано Миколаївно, що означає термін «соборна»?

- «Соборна» - це «об’єднана» та «неподільна». А «соборність» як властивість являє собою цілісність. Тобто День соборності України – це День її неподільності.

- Коли історія вперше згадує на своїх сторінках поняття соборності?

- Наші предки протягом тисячоліть, пов’язавши свою долю з хліборобством, на великомасштабному зосередженні світових чорноземів творили не тільки самобутнє матеріальне виробництво – хліборобство, а й в умовах особливого геополітичного становища, маючи стосунки із навколишніми сусідами, формували самобутній людський тип і самобутній державний устрій.

Перша післяпотопна цивілізація, Аратта, Велика Скіфія, Сарматія, великий Антський союз, могутня Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, світовий феномен – Запорізька Січ, Гетьманщина, Українська народна республіка і нарешті унітарна держава Україна - зв'язок поколінь та генетичний код, що б’є в наші серця рядками «Велесової книги» і закликає берегти нашу святу землю в єдності і неподільності:

«Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські,

І боги мало не десниці тримають на ралах ваших.

А кров наша про те каже, що ми русичі.

…Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.

І билися ми проти рабства нашого.

…Бо ми стали гордими і не уникали ворогів.

То стрепенися, народе мій, од сплячки

І в злагоді йди до перемоги

За землю свою!».

Я згадую рядки із щоденника 27-річного полтавчанина, загиблого у новітній війні під Іловайськом: «Неважливо, де і коли ти загинеш, важливо, за що і як!». Можливо, цей юнак і не читав «Велесової книги», але я переконана, що генетичний код русича-українця б’є у його серце. Бо кров’ю кращих синів завжди зрошувалась наша рідна Україна в боротьбі за її волю і соборність…

Русь київських князів Аскольда і Діра, з якою задовго до приходу у Київ Олега з Новгорода змушена була рахуватись всемогутня Візантія, наш перший літописець Нестор бачить державою східного слов’янства, що стала колискою русичів-українців. Про соборність Русі-України свідчив тоді перед всім світом не лише Нестор. Слово про її простори і багатства несли і побожні паломники, котрі діставалися аж до Святої землі. Одним із перших 1062 року засвідчував там вічний вогонь за наш великий народ печерський ігумен Варлаам.

Ідея соборності земель наших предків з особливою гостротою пронизує видатний твір українства «Слово о полку Ігоровім». Це зримо відчувається в рядках, якими автор звертається до галицького князя Осмомисла: «Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підперши гори угорськими своїми залізними військами, заступивши королеві угорському дорогу, зачинивши ворота на Дунай, через хмари каміння кидаючи, суд по Дунай радячи… Стріляєш із отчого столу золотого на султанів у далеких землях. Стріляй господарю, Кончака, раба поганого, та землю Руську, за рани Ігореві, хороброго Святославовича».

- У які часи створювалася українська соборність?

- Цілком закономірно, що такі великі надії покладав віщун-літописець на галицького князя Данила, бо саме на західних теренах невдовзі почнеться процес возз’єднання Русі-України після занепаду Києва – першого політичного і культурного центру нашої нації.

Золота орда, за словами історика Володимира Будзиновського, розірве політичну в’язь між руськими землями. Традицію цю гідно продовжать галицькі князі, намагаючись «своєю державною рукою обняти всю руську землю і простягаючи руку по Київ». А князя Данила Галицького Європа визнає за короля на Русі, коронуючи 1253 року в Дрогобичі.

Українська соборність за часів Галицько-Волинського князівства в окремі періоди покриватиме майже всі етнічні землі нашого народу. І на спадщину цієї держави не спроможні претендувати наші сусіди, бо творилася вона волею виключно наших предків аж до середини XIV століття, поки правила династична гілка Романовичів.

Але й після того, як Галицько-Волинська держава припинила існування, ідеали самостійності та соборності, не раз освячені кров’ю наших предків, не гинуть – їх підхоплюють нові покоління. Особливо ж прислужиться їм українське козацтво, навколо якого об’єднуються широкі верстви нашого народу.

- Як саме українське козацтво та Запорізька Січ допомогли становленню соборності?

- «Відзначаючи історичну роль козацтва у відродженні державності, необхідно підкреслити його поборницьке мислення. Зокрема, в першому реєстрі, що дійшов до нас від 1581 року. Поряд з киянами, волинянами, котрих найбільше, бачимо подолян, поліщуків, чернігівців, вихідців з Галичини, Холмщини і Підляшшя», - писав в «Історії України-Русі» Михайло Грушевський.

Декларуючи присутність різних регіонів України, козацтво виступає відтоді носієм не лише ідеї відродження державності, а й творення її цілісності. Саме через козацтво широкі маси бачать можливість повернути собі право бути господарем на прабатьківській землі. Тому й записуються в козацькі полки скрізь, де не загубилося живе слово й батьківська віра.

Відчуття приналежності до рідного народу відчувається навіть у тих, хто волею батьків був переведений у чужу віру. Зокрема, чигиринський полковник Кричевський, уроджений в Підляшші, у вірі католицькій хрещений, з полькою одружений, після битви на Жовтих Водах переходить на бік Богдана Хмельницького, повертається до православ’я, а ім’я Станіслав змінює на Михайла. Це йому було доручено боронити північні рубежі України в ролі наказного гетьмана і він загине лицарською смертю за її волю.

Київські князі Володимир і Ярослав, вважав історик Будзиновський, «розв’язали національну справу руську найясніше і найпрактичніше, бо мечем. Вони мечем злучили всі руські землі в самостійну руську державу. Козацтво під Гадячем поставило її другий раз ясно, але вже внаслідок дозрілої в козацтві свідомості національної». Українське козацтво, особливо освічена його частина, вже мала цілком ясно національний ідеал.

- З яких часів починає окреслюватися національна українська свідомість?

- Італійська нація підняла свій національний ідеал у 1848 році. Наше ж козацтво – на 190 років раніше! Більша половина німецьких земель злучилася в одну державу 1870 року. Бісмарк додумався до того, що гетьман Іван Виговський зробив ще у 1658 році у битві з московітами під Конотопом. Цього року козацтво України вже гукало: «Всі землі руські – не тільки три українські воєводства, але і подільське, і волинське, і руське – мають бути злучені в руське князівство».

Незважаючи на те, що Москва і Варшава розірвали Україну по Дніпру в другій половині XVII століття, а російське самодержавство ліквідувало її автономію, в історико-літературних творах, у пам’яті народу і тоді, і пізніше продовжувала існувати, за висновком професора Михайла Марченка, «тверда думка про Україну як цілісне географічне, територіальне й етнографічне поняття, поняття про єдиний народ».

Українську соборність виразно бачимо в програмних засадах братства тарасівців, котрі від 1891 року повели боротьбу за визволення рідного народу: «Для нас, свідомих українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська однак нам рідні, бо ідеї духа розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії».

- Чи існують історичні факти про те, що ідею української соборності не тільки розділяли, але й підтримували за кордоном?

- Ідея соборності України визрівала не лише в середовищі українства. Наприклад, 1540 року французький посол у Венеції Пемсьє, інформуючи свого короля про події у Туреччині, часто згадував славнозвісну султаншу Роксолану, зазнаючи її українське походження і підкреслюючи, що «мешкають ці руські від Карпатських гір до Борстена й Понта Евксинського».

Соборність України особливо рішуче відстоював член французького парламенту Делямар, котрий у своїй петиції від 22 травня 1868 року підкреслював єдність українсько-руської нації (відмінну від поляків і московітів) від берегів Чорного моря до кордонів Угорщини.

Наприкінці XIX століття великий географ Елізе Реклю у своїй монументальній географії розміщує українську націю від Дону й Кубані аж до Вісли, Сяну й Карпат. На відмінність української нації від росіян і поляків вказує у своїй праці про соціалізм один із його вождів - комунар Бенуа Мальон.

- Зрозуміло, що соборність мала надзвичайно велике значення для українських земель. Але як вплинуло становлення нашої державності на інші країни?

- Природно, що значення соборної Української держави було важливим для розвитку всієї Європи і в ході Першої Світової Війни. Зокрема, німецький професор Рорбах 1916 року так оцінював роль України: «Останнім європейським князем, політиком і полководцем, що підняв ясно і різко пункт про те, як можна усунути російську небезпеку для Європи, був шведський король Карл XII. На його думку, остаточна безпека української культури може прийти лише з хвилею визволення України з-під Московщини. Завдяки цьому настала б солідна державна й національна рівновага в Європі».

А віце-президент Державної ради Австро-Угорщини зазначав: «Могутність Росії можна зломити, а її обличчя відвернути від Європи тільки тоді, коли повстане українська держава, яка стала б найсильнішим забралом Європи проти російського варварства». Категорично висловлювався ще один німецький професор - Шупп: «Наслідком Першої Світової війни буде те, що 38-мільйонний народ українців стане самостійною нацією та великою європейською державою. Все одно, коли дозріє сей плід - скоріше чи пізніше».

І наш народ довів 1917 року, що він знову спроможний піднятися до свого державницького й соборницького усвідомлення. Синьо-жовтий прапор, піднятий солдатами Волинського полку на берегах холодної Неви, замайорів життєдайним маєвом по всій території Російської імперії єднанням з матір’ю-Україною її синів і дочок. Те єднання, яке не обмежувалося лише ідеєю зібрання всіх етнічних земель в рамках національної держави, а й консолідувало духовну соборність українців, розкиданих по світах.

- Коли поняття «соборність» стало офіційно застосоване до України?

- На всеукраїнському національному конгресі, що відбувся у квітні 1917 року в Києві, власний державний організм бачили на всіх теренах, де компактно розселялися українці. Надавши право представникам української етнічної території бути представленими у найвищому органі влади – Центральній Раді, конгрес не відмежувався від українських колоністів, котрих доля розкидала по всіх закутках Російської імперії – від Балтики до Тихого океану. Кожен регіон розселення наших співвітчизників одержав можливість мати свого повноважного представника у представницькому органі рідного народу.

Прагнення до об’єднання, підтримане резолюціями українських громад по всій території Росії, знайшло своє вираження в рядках Третього універсалу. Але основним – вагомим - був Четвертий універсал, проголошений 22 січня 1918 року. Центральна Рада зверталася: «Народе України! Твоєю силою, волею, словом утворилася на українській землі вільна Українська народна республіка. Здійснилася давня мрія твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!..

А тим часом петроградське Правительство народних комісарів проголосило війну Україні, щоб повернути вільну Українську республіку під свою владу і посилає на наші землі свої війська – Червону гвардію, більшовиків, які грабують хліб у наших селян і вивозять його в Росію, вбивають невинних людей і сіють анархію, вбивства та злочин. Ми, Українська Центральна Рада, робили заходи, щоб не допустити до тієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде й далі криваву боротьбу з нашим народом й Республікою.

Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, незалежною, вільною, суверенною Державою Українського народу. З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими ми бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки…».

Незважаючи на агресію Росії, коли стотисячна орда в крові топила Україну, її соборність затверджується державними символами УНР – золотим тризубом й синьо-жовтим прапором. Саме до цих святих символів горнулося українство з усіх усюд, саме використання їх засвідчувало, що не вмерла Україна. Прагнення до об’єднання всіх власних земель в одній державі повинно було привести до Соборного чину, в якому взяли б участь - бодай духовно - українці звідусіль.

У цьому переконалася Європа, коли після падіння Австро-Угорської імперії на її руїнах народжується Західно-Українська народна республіка. До неї, проголошеної у Львові 1 листопада, 1918 року, через два дні приєднується Буковина, а 21 січня 1919 року на всенародних зборах у Хусті під синьо-жовтими прапорами ухвалюється рішення про приєднання до України Закарпаття.

І найбільшим українським святом стає 22 січня 1919 року, коли у Києві, під дзвони Святої Софії, Директорія Української Народної республіки проголошує: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська народна республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є незалежна Українська народна республіка».

Однак соборність і незалежність України була порушена північним сусідом – більшовицькою Росією. Цю вистраждану незалежність ми повернули у 1991 році. Але зараз у наш час новітня Російська імперія знову робить спробу знищити суверенність нашої держави, порушити її цілісність, не дозволити українцям увійти в Європейський Союз. Знову на часі - збереження соборності України. Бо прадавню Землю запорізьких вольностей – козацьку землю Луганщини та Донеччини – мріють перетворити у «Новоросію». За єдність і суверенність України знову проливається кров патріотів. Але Донецьку землю захищають кращі доньки й сини всієї України.

За єдність та суверенність України проливається кров кращих синів та доньок всієї країни, котрі незалежно від національного походження є патріотами батьківщини.

Наша землячка Ірина Кондратьєва, росіянка за походженням, але українка за духом, висловлює велику віру в нашу перемогу. Її чудовим та сповненим щирого патріотизму віршем я б хотіла закінчити свою розповідь про становлення великої та незалежної соборної України:

«Стогне рідний Донбас.

Вщент розтрощені мирні оселі.

Сморід, згарища. Жах!

Так, часи надійшли невеселі.

Земле рідна моя!

Тебе топчуть чоботи ворожі.

Рідний краю, пробач –

На примари міста твої схожі.

Вже копальні стоять.

Не вугілля качають з них – воду.

Остогидла брехня

Та, що Путін транслює народу.